Поворот сибірських річок: чому про забутий проект знову говорять з оптимізмом

Повоєнні роки в СРСР увійшли в історію як період великомасштабних перетворень природи. Ми будували зрошувальні і судноплавні канали, гігантські греблі, а також споруджували водосховища. Сьогодні ми поговоримо про нереалізований проект з перекидання стоку північних річок в Аральський регіон, про який останнім часом все частіше згадують з неприхованим ентузіазмом.

Ідея будівництва каналу з Сибіру в Аральський регіон, який завжди мав потребу в водних ресурсах, насправді не є плодом радянської науки, про це писали ще в XIX столітті. Але детальними розрахунками фахівці зайнялися лише в 50-х роках минулого століття, коли стало ясно, що водних ресурсів Арало-Каспійського регіону незабаром стане недостатньо. В азіатських республіках СРСР розширювалися плантації бавовни та інших сільськогосподарських культур, збільшувалося населення, тому проект про перекидання частини стоку Іртиша в Аральський регіон розглядався як єдиний спосіб вирішення проблеми.

До проектування каналу, який одночасно повинен був стати зрошувальних і судноплавних, підійшли з усією серйозністю. Замовником робіт виступало Міністерство водного господарства СРСР. Понад 150 наукових і проектних інститутів займалося розробкою проекту, і на це пішло близько 20 років. Було підготовлено колосальну кількість картографічного матеріалу та детальні інженерні розрахунки.

За задумом творців, проект повинен був здійснюватися в два етапи. Спочатку передбачалося будівництво каналу під назвою "Сибір - Середня Азія", який би доставляв воду з Обі на південь Казахстану і в Узбекистан. Канал повинен був бути судноплавним, а його протяжність становитиме понад 2500 кілометрів. На другому етапі планувалося побудувати 10 насосних станцій і переправляти воду річки Іртиш в Казахстан, в межиріччі Амудар'ї і Сирдар'ї.

У 1976 році було прийнято офіційне рішення про реалізацію проекту. Але в науковому середовищі знайшлося чимало супротивників цієї ідеї, які почали активну кампанію, спрямовану на те, щоб не допустити будівництва. Авторитетними фахівцями було складено кілька експертних висновків, які вказували на негативні екологічні наслідки реалізації проекту.

Противники задуму вказували на ряд проблем, які виникнуть після будівництва каналів. Основні з них: збільшення солоності вод Північного Льодовитого океану, який втратить частину річкового стоку, загибель безлічі порід риб, що мешкають в Обі і Іртиші, зміна режиму багаторічної мерзлоти в північній частині Західного Сибіру, засолення прилеглої до каналу території і затоплення частини земель при будівництві водосховища .

Незважаючи на те, що проект повинен був вирішити проблему прісної води і стати найважливішою транспортною артерією в Арало-Сибірському регіоні, його будівництво було відкладено в 1986 році. І сталося це не через відсутність коштів або розпочатих державних змін, а тому, що проект був визнаний недоцільним. Жахливі екологічні перспективи переконали керівництво в тому, що ніяка економічна вигода не варто таких колосальних втрат, масштаби яких складно оцінити.

З огляду на всі ці факти, дивно чути висловлювання лідерів азіатських республік про те, що потрібно повернутися до проекту перекидання північних річок. На сьогоднішній день це не представляється можливим, принаймні в тому вигляді, в якому це планували зробити в СРСР. Не варто також забувати і про те, що сьогодні територія, яку припускають задіяти в проекті, перебуває в різних державах, що веде до додаткових політичних труднощів. Ще один фактор, що впливає на здійснення подібних грандіозних проектів, це питання фінансування. В умовах сучасної економіки все подібні проекти здійснюються тільки за рахунок коштів найбільших кредитних організацій, яким важлива економічна вигода від здійснення проекту. Малоймовірно, що вони нададуть кошти для реалізації плану, який був детально опрацьований і відкинутий ще 30 років тому.